A A A K K K
людям з порушенням зору
Відділ освіти Яготинської міської ради

Ткаченко Вадим Володимирович загинув під час проведення АТО, був учнем Засупоївського НВК

Ткаченко Вадим народився 18 листопада 1984 року у селі Засупоївка. У  1994 році вступив до нашої школи. Першою вчителькою у нього була Оксентюк Тетяна Василівна. У класі навчалося 11 учнів, серед яких були троє дівчаток і вісім хлопчиків. На протязі навчання у початковій школі, Вадим був життєрадісний, добрий, рухливий хлопчина. Дружив і з хлопцями, і з дівчатами. Домашні завдання виконувати любив, мабуть йому мама дуже в цьому допомагала. Так склалося життя, що до старшої школи, у 5 клас, Вадим пішов не до нас, а у Богданівську середню школу. Та вже через рік він знову повернувся у нашу школу, вже до шостого класу. Навчаючись у старших класах,  Вадим хоча і виявив середні знання, дуже любив читати, часто відвідував бібліотеку. Особливо йому подобалися уроки історії, географії та літератури.  Клас у якому навчався Вадим був досить дружним. Всі справи діти робили разом, ставилися один до одного з повагою і підтримкою. У підготовці і проведення свят та різних шкільних заходів цей клас не відставав від інших. Вадим приймав у класних справах активну участь. Фізично Вадим був розвинений добре. Як і всі хлопці класу полюбляв уроки фізкультури та трудового навчання. Серед товаришів у класі користувався авторитетом. До вчителів Вадим ставився з повагою.  Класні доручення виконував добре. Школу відвідував постійно, пропусків уроків майже не було, хіба, що через хворобу. Поводився чемно, дисципліновано. Був спокійний, ввічливий, тримався вільно, намагався прислухатися до думки інших. Про таких дітей говорять, що вони не створюють проблем для оточуючих. Взагалі він був добрий, справедливий і працелюбний.

Так про нього згадує однокласниця:

«Надзвичайно життєрадісний і веселий. Кароокий, худощавий і завжди поспішаючий, Вадим частенько прибігав на урок в останню хвилину. Він завжди був у русі, непосидючий і прудкий. Він дуже любив яблука і оладки зі столової. Приносив в честь свого дня народження величезний торт, який готувала мама, і радо всіх пригощав. Він був добрим і справедливим. Інколи у класі міг довго і зосереджено дивитись у вікно. А коли хтось його питав: «Вадим, що ти робиш?», він казав: «Думу гадаю». Він цінував дружбу і спілкувався з багатьма своїми однокласниками поза межами школи. 

Мабуть, не лише однокласники, але і всі, хто вчився з ним в той період  згадують його веселий норов та вміння вчасно пожартувати. І навіть якщо він чогось не знав, чи не встиг вивчити, то інколи міг так перевести діалог на жарт, що вчителі не були до нього надто суворими. Любив німецьку мову і географію. Це ті уроки, на яких він ставив найбільше запитань. Він хотів подорожувати і для цього, він вважав, потрібно знати іноземну мову і географію.

Одного разу, ніхто з класу не встиг зробити реферат, а Вадим підготував. Але вирішив разом з усім класом попросити вчителя перенести завдання на наступний урок, бо не хотів, щоб всі, крім нього, отримали двійки. «Один за всіх і всі за одного», - його девіз в шкільні, і не тільки роки. І він довів це - пішов на війну за всіх нас, за мир і спокій на нашій землі. Ми пам’ятаємо тебе, кароокий, веселий і завжди поспішаючий, Вадиме. Слава героям!»

Ткаченко Вадим Володимирович служив у Калинівсько-Попасній Луганської області. У 54-й окремій механізованій бригаді був стрілком-зенітчиком 25-го батальйону «Київська Русь». Загинув 7 серпня 2015 року за невідомих обставин.

Вхід для адміністратора